Анонси

Футбольна тематика на шпальтах минулогоПереглядів: 573 | 2017.02.08 13:04

Те, що футбол у нас має велику історію, свідчить і преса минулого, зокрема газета «Свобода», яка виходила в Ужгороді в 1922 – 1938 роках і була одним із найпопулярніших закарпатських часописів. 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У названому періодичному виданні футбольна тематика подавалася різноманітно. Висвітлювалися практично всі основні аспекти, які стосувалися популяризації шкіряного м’яча на Закарпатті. У замітках, звітах, репортажах, статтях поруч із повідомленнями про відкриття стадіонів, тенісних кортів, набір у секції, проведення змагань із різних видів спорту в краї широко висвітлювалися новини з офіційних футбольних першостей нижчої та вищої ліг, розповідалося про перипетії останніх офіційних і товариських матчів за участі місцевих команд, про вибори й звіти в клубах, інструкторські курси тощо.

Із таких матеріалів насамперед виділялися публікації про спортивний клуб «Русь» (Ужгород). Після входження в 1919 році Закарпаття до складу Чехо-Словацької Республіки футбол у розвитку отримав новий імпульс. Прикметністю цього процесу стала поява команд за національними ознаками: виникали чеські, угорські, єврейські футбольні колективи. Однак нова влада хоч і вважалася значно демократичнішою за попередню, водночас не поспішала задовольняти істинні потреби культурного розвитку місцевого населення. Свідченням сказаного є і той факт, що, як стверджує в «Історії закарпатського футболу» П. Крайняниця, «не було в краї лише русинсько-української футбольної команди, національної команди народу, який став основним державотворцем автономної Підкарпатської Русі».

Щоб хоч якось виправити ситуацію, 1925 року був створений клуб під красномовною назвою СК «Русь». Його футбольна команда не тільки домоглася вагомих спортивних успіхів, а й, як зазначають В.Соломонко, О.Соломонко, М.Молнар і В.Щербей у «Нарисах з історії західноукраїнського футболу», загалом «зіграла важливу роль в пропаганді національної фізичної культури краю, оскільки ні чехословацька, ні хортійська угорська влада не були зацікавлені в тому, щоб на Закарпатті розвивалася національна культура і особливо фізична культура».

Із самого початку в СК «Русь» усвідомлювали не тільки спортивне, але й політичне значення існування клубу, отож у своїй діяльності всіма засобами пропагували ідею національної консолідації. Цьому сприяло й те, що спортовці об’єдналися в потужний, чітко структурований колектив. Як повідомляла газета «Свобода» 6 березня 1930 року про загальні збори СК «Русь», їх відкрив голова клубу сенатор Е.Бачинський. Він висловив сподівання, що русівці й надалі йтимуть уперед наміченим шляхом. Цьому сприяє і той факт, що «краще число руської інтеліґенції інтересуєся справами руського спортового клуба, бо ще ані одні загальні збори не відбувалися з таким красним числом присутних, як теперішні».

Справді, за даними «Свободи» від 23 квітня 1931 року, в управі клубу працювали адвокат, лікар, два журналісти, функціонували атлетичний, тенісний, футбольний відділи. Активісти «Русі» в найближчому майбутньому планували розвивати важку атлетику, настільний теніс. Тим паче, що підтримували діячі
культури, високопосадовці з Ужгорода, окремі з яких входили до числа керівників СК. Серед діючих спортсменів практично всі були високоінтелігентні, патріотично налаштовані особистості. Монолітну команду футболістів значною мірою становили народні вчителі, які на ряд матчів добиралися літаком, а тому на шпальтах газет гравців завжди називали «літаючими вчителями».

Про окремих, найбільш яскравих майстрів шкіряного м’яча ходили легенди. Особливої шани й популярності заслужив воротар Олекса Бокшай, котрий віддано захищав кольори СК «Русь» у 1927 – 1937 роках. У звітах і репортажах про матчі русівців «Свобода» завжди відзначала самовіддані дії цього «кіпера». В одному з поєдинків «непоборимий брамкар Бокшай», як писала газета 15 квітня 1937 року, навіть зі зламаною кісткою в лікті до кінця матчу захищав ворота. А коли клуб виїхав на товариські матчі до Галичини, то у Львові, де особливо сердечно вболівальники вітали закарпатських спортовців, про їх голкіпера № 1 говорили: «Бокшай – гумовий чоловік тільки у воротах, а при заходах перетягнути в чужі клуби виявив сталеву твердість».

Відзначаючи заслуги цього легендарного «брамкаря», 25 червня 1931 року у «Свободі» (з покликанням на галицькі часописи) укотре наголошувалося, що спортсмени ужгородського клубу прославляють український спорт: «До цілого ряду побажань і ґратуляцій, що одержав молодий мистець Підкарпаття, треба долучити наші побажання найкрасших успіхів в праці, щоб ще більше слави принесли нашому Підкарпаттю його рідні українські спортовці». У цілому, за оцінкою преси, у Львові русівці продемонстрували красиву, інтелігентну та дисципліновану гру, за що здобули симпатії понад 2,5 тисячі присутніх на матчі глядачів. Потім на честь гостей із Закарпаття навіть було організовано урочистий прийом.

Крім Львова, русівцям аплодували в Дебрецені, столицях Угорщини та Чехії. Скажімо, газета «Свобода» від 15 квітня 1937 року не без гордощів писала: за матчем СК «Русь» – «Вікторія» (Жижков) у Празі спостерігало понад 30 тисяч (!) уболівальників, які палко вітали ужгородців. Про інший двобій команди 13 серпня 1931 року повідомлялося: «…многі прийшли із далекої провінції, щоби бути свідками красної гри і побіди «Руси». Навіть оден прихильник «Руси» перервав свій літній побут в Югославії, щоби подивитися на змаганя «Руси» з «Жилиною».

Такої поваги клуб заслужив насамперед тому, що його футболісти демонстрували зрілу, тактично продуману, комбіновану гру, показували високу індивідуальну майстерність, славні бійцівські й водночас джентльменські якості, відзначалися непідкупністю (особливо коли виборювали путівку до найвищого чехо-словацького футбольного дивізіону) і навіть у програних поєдинках до кінця боролися за результат, адже усвідомлювали: своїми діями на зеленому газоні команда не просто бореться за перемогу, а за утвердження через спорт національної культури краю, яка зазнавала утисків із боку офіційної влади. Саме тому «Свобода» завжди захищала інтереси рідного клубу, популяризувала його діяльність. Приміром, в основному добірки спортивних матеріалів, у яких систематично відводилось місце для СК «Русь», уміщувалися на одному й тому ж місці й під однією ж і тією самою рубрикою («Спорт»). Як правило, це була четверта (остання) сторінка газети, яка особливо користувалася популярністю в читачів.

6_-_копия-300x93Газета «Свобода» залюбки повідомляла про благодійні матчі за участю русівців, про пожертви для клубу з боку підприємств та організацій, про створення в структурі СК спортивних гуртків і відділів. Регулярно друкувалася турнірна таблиця, розклад ігор офіційного чемпіонату, а ряд матеріалів неодмінно закінчувалися закликом: «Русь» – темпо!». Особливо часопис (а з ним і тисячі вболівальників) радів, що клуб вийде до державної ліги й зіграє з кращими празькими клубами. А отже, із русівцями познайомиться велика футбольна аудиторія. Тут слід наголосити, що збірна Чехо-Словаччини з футболу 1934 року грала у фіналі чемпіонату світу, а тому рівень першості цієї країни у той час був доволі пристойним.

Водночас за потреби газета «Свобода» активно ставала на захист свого клубу. Так, зокрема, було після матчу зі СК «Братислава», коли арбітр зустрічі призначив у ворота русівців два сумнівних пенальті. У зв’язку з цим 9 липня 1931 року часопис вимагав призначати на ігри чемпіонату не лише чеських і словацьких суддів, а й руських, тобто українських. І загалом періодичне видання наголошувало на тому, що «Русь» є саме українським клубом. Наочно підтверджує дотримання такої позиції змістовна за своєю суттю замітка «Ювілей СК «Русь», яку з нагоди 10-річчя клубу написав відомий фізкультурно-спортивний діяч краю, талановитий спортивний журналіст В.Федак. Він, зокрема, 4 квітня 1935 року у «Свободі» зазначав: «На велике свято приготовлються в Ужгороді члени С. К. Руси, а разом з ними всі спортовці цілого Підкарпаття. Сего року в літі буде святковати перший наш підкарпатський український спортовий клюб свій десятирічний ювілей. Сей ювілей буде святом всіх нас, підкарпатських спортовців, із тої причини, бо то що Русь зробила в інтересі нашого спортового життя за тих десять років, то є каменярська праця, то є епохальне діло в спортовім житю одного народу».

Автор замітки констатував: клуб має хороший добір гравців, власні «тенісову» й футбольну «площі», за час свого існування зумів стати 6 разів чемпіоном Підкарпаття і Східної Словаччини, один раз виграв «мистецтво» (тобто здобув чемпіонський титул) Словаччини. У такий спосіб на клуб було покладено почесну місію відігравати історичну роль у спортивному житті закарпатців.

В.Федак, оцінюючи діяльність клубу, також відзначав його заслуги в справі міжнаціонального порозуміння: «Досить згадати, що Русь є одинокою нашою організацією, де дотепер українці з русскими все добре порозумілися і спільно працюють в інтересах нашого клубу». На думку автора, таке ім’я клуб міг зробити собі тільки спільними зусиллями, а тому до його лав слід залучати все нових членів і зробити діяльність СК іще кращою.

16 січня 1936 року у публікації «Інструкторські курси про ведучих доросту» В.Федак висунув цікаву ідею про заснування в Ужгороді «спортової клюбовні», поява якої назріла вже давно і де «спортовці всіх славянських клюбів могли би сходитися і познакомитися зі спортовцями-фодбалистами, атлєтами, котрих знають тілько по імени та з площ». На думку автора, у такій «клюбовні» можна було б вивчати історію спорту, популяризувати зимові види, робити вечірки, а доходи з них віддавати на розвиток бідніших клубів. Крім того, такий підхід у спортивній роботі відлучав би молодь від згубного впливу вулиць, відволікав би від закурених кав’ярень і корчм.

Загалом на основі проаналізованих матеріалів, які друкувалися в газеті «Свобода» у 20 – 30-х роках ХХ ст., можна зробити висновок, що редакція часопису серйозно підходила до висвітлення футбольної тематики й ефективно використовувала її в пропаганді національної ідеї серед місцевого населення. Свідченням сказаного є публікації про спортивний клуб «Русь», який не тільки відіграв важливу роль у пропагуванні національної фізичної культури і спорту на Закарпатті, а й сприяв згуртуванню місцевого населення на національній основі, ширив серед краян патріотичні почуття. У цій справі спорт разом із народною пресою проклав один із тих шляхів здійснення споконвічних мрій закарпатоукраїнців про здобуття свободи, який потім призвів до появи в 1938 – 1939 роках державного утворення, що увійшло в історію під назвою Карпатської України.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ

obolok.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *